+38 (096) 577 49 90

+38 (095) 469 85 75

  • UA

  • EN

  • RU

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ ПОТЕРПІЛОГО ПІД ЧАС ЗАЛУЧЕННЯ ЕКСПЕРТА В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ ПОТЕРПІЛОГО ПІД ЧАС ЗАЛУЧЕННЯ ЕКСПЕРТА В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

Сучасний стан вітчизняного кримінального судочинства характеризується численними спробами його реформування, які спрямовані на удосконалення положень кримінального процесуального закону України з метою належного виконання завдань, які покладені на кримінальне провадження. Водночас вивчення відповідних новел законодавця свідчить як про відсутність комплексного розуміння актуальних проблем здійснення кримінального правосуддя в нашій державі, так і бачення подальшого розвитку кримінального процесу в цілому. Так чинний КПК України характеризується надзвичайно незадовільним рівнем нормативно-правового регулювання процесуального статусу потерпілого, разом з цим, останні зміни до кримінального процесуального закону України, зокрема в частині залучення експерта для проведення експертизи, ще більше погіршує становище названого учасника кримінального провадження.

В доктринальних джерелах відзначається, що КПК України 2012 року порівняно з КПК України 1960 року розширив гарантії процесуального статусу потерпілого у кримінальному процесі України. Дійсно чинний КПК України істотним чином посилив процесуальні права потерпілого під час здійснення кримінального провадження, порівняно з приписами кримінального процесуального закону України 1960 року, однак численні хаотичні й безсистемні зміни до КПК України з боку законодавця призвели до протилежного ефекту – поступового нівелювання значення та ступеня участі потерпілого в кримінальному провадженні.

За ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Реалізувати вказане можливо лише в тому випадку, якщо сторони та інші учасники кримінального провадження мають необхідні процесуальні права, а також добросовісно ними користуються.

Тим не менш, аналіз адвокатської діяльності щодо представництва потерпілих у кримінальних провадженнях свідчить, що досить часто мають місце випадки, коли сторона обвинувачення (слідчий та прокурор) з певних причин не зацікавлені у виконанні завдань кримінального провадження та фактично саботують проведення досудового розслідування, що має наслідком порушення прав та законних інтересів потерпілого. За таких обставин потерпілий потребує надання достатнього обсягу процесуальних прав, які би створили йому належні правові можливості для формування та обстоювання власної правової позиції у кримінальному провадженні.

У відповідності до п. 19 ч. 1 ст. 3 КПК України сторони кримінального провадження – це 1) з боку обвинувачення: слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених КПК України; 2) з боку захисту: підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники. З наведеного вбачається, що потерпілий належить до сторони обвинувачення не завжди, а тільки у випадках, визначених кримінальним процесуальним законом України. 

В науковій юридичній літературі наголошується, що такими випадками є кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення (гл. 36 КПК України), коли потерпілий використовує процесуальні можливості, надані законом. Основними такими можливостями є право ініціювати початок кримінального провадження та право укладення угоди про примирення, яка призводить до закриття кримінального провадження. Разом з цим, переважна більшість кримінальних проваджень здійснюється у формі публічного обвинувачення, де потерпілий не наділений процесуальними правами сторони обвинувачення.

Варто відзначити, що потерпілий може набути статус сторони обвинувачення у кримінальному провадженні, яке належить до публічного обвинувачення, в разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення. В спеціальній літературі з проблематики кримінального процесу зазначається, що зміни у процесуальному статусі пoтерпілoгo у зв’язку з такою відмoвoю прокурора мають кілька етапів. Дo мoменту і під час складання і пoдання прокурором до суду пoстанoви про відмoву від державнoгo oбвинувачення, пoтерпілий прoдoвжує зберігати свій т.з. «звичайний» прoцесуальний статус учасника кримінальнoгo прoцесу. На другoму етапі, кoли суд відпoвіднo дo ч. 3 ст. 264 КПК рoз’яснює пoтерпілoму та йoгo представнику їх правo вимагати прoдoвження рoзгляду справи і підтримувати oбвинувачення, від вoлі пoтерпілoгo залежить пoдальша дoля кримінального провадження. Він мoже абo пoгoдитися з рішенням прoкурoра про відмoву від oбвинувачення, – і кримінальне провадження буде закритo за ч. 2 ст. 282 КПК, абo скoристатися передбаченим ч. 2 ст. 267 КПК правoм вимагати прoдoвження рoзгляду справи і підтримувати oбвинувачення. І лише на третьoму етапі, у разі, кoли пoтерпілий скoристається свoїм правом вимагати прoдoвження рoзгляду кримінального провадження, він набуває нoвoгo прoцесуальнoгo статусу, пoв’язанoгo з підтриманням обвинувачення. Однак така можливість для потерпілого виникає лише на стадії судового провадження, водночас практика застосування норм кримінального процесуального закону України свідчить, що потерпілий повинен або належати до сторони обвинувачення ще на стадії досудового розслідування (наприклад, як допоміжний учасник обвинувачення), або бути наділеним достатнім обсягом процесуальних прав для формування та обстоювання власної правової позиції у кримінальному провадженні.

За приписами ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.  Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

У відповідності до положень ст. 101 КПК України висновок експерта – це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи. Кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях. Висновок експерта надається в письмовій формі, але кожна сторона має право звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз’яснення чи доповнення його висновку. Висновок передається експертом стороні, за клопотанням якої здійснювалася експертиза. Таким чином, висновок експерта є процесуальним джерелом доказів у кримінальному провадженні, який необхідний для вирішення таких питань, які потребують використання спеціальних знань.

Водночас згідно ч. 1 ст. 93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому КПК України. За ч. 3 ст. 93 КПК України потерпілий здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів. Ініціювання потерпілим проведення слідчих (розшукових) дій здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються в порядку, передбаченому ст. 220 КПК України. Постанова слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій може бути оскаржена слідчому судді. Однак аналіз норм КПК України свідчить, що фактично потерпілий позбавлений можливості збирати докази шляхом отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб висновків експертів, що істотним чином знижує його процесуальні можливості для формування та обстоювання власної правової позиції у кримінальному провадженні й порушує його права та законні інтереси.

У відповідності до ч. 1 ст. 242 КПК України (в редакції від 13 квітня 2012 року) експертиза проводиться експертом за зверненням сторони кримінального провадження або за дорученням слідчого судді чи суду, якщо для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з’ясування питань права. За приписами ст. 243 КПК України (в редакції від 13 квітня 2012 року) сторона обвинувачення залучає експерта за наявності підстав для проведення експертизи, у тому числі за клопотанням сторони захисту чи потерпілого. Сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов’язкової. Експерт може бути залучений слідчим суддею за клопотанням сторони захисту у випадках та в порядку, передбачених ст. 244 КПК України. З аналізу наведених нормативних положень слідує, що сторона обвинувачення (слідчий або прокурор) залучав експерта за наявності підстав для проведення експертизи, у тому числі за клопотанням потерпілого. Тобто потерпілий мав можливість в порядку ст. 220 КПК України звернутися до слідчого або прокурора з клопотанням про проведення експертизи у тому випадку, якщо сторона обвинувачення з певних причин не призначала певну експертизу, яка на переконання потерпілого необхідна для виконання завдань кримінального провадження, або питання, які були поставлені перед експертами, на думку потерпілого, повною мірою не дозволяли досягти повноти та всебічності.

Згодом до КПК України було внесено зміни за якими ч. 1 ст. 242 КПК України (в редакції від 03.10.2017 року) було викладено наступним чином: «експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, за дорученням слідчого судді чи суду, наданим за клопотанням сторони кримінального провадження або, якщо для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з’ясування питань права». Статтю 243 КПК України (в редакції від 03.10.2017 року) було сформульовано так: «експерт залучається за наявності підстав для проведення експертизи за дорученням слідчого судді чи суду, наданим за клопотанням сторони кримінального провадження». Вказані зміни отримали в суспільстві найменування як т.з. «правки Лозового», які досить критично були оцінені у вітчизняній науці кримінального процесу, а також серед практикуючих юристів (адвокатів, слідчих, прокурорів, слідчих суддів тощо).

Наприклад, І.В. Гловюк та О.О. Торбас даючи характеристику відповідним новелам, відзначали, що прийняті зміни до КПК України в частині проведення експертиз зумовили погіршення процесуального становища і сторони захисту, і сторони обвинувачення. Крім того, спричинили значне ускладнення роботи слідчих суддів, що негативно вплине на якість судового контролю під час досудового розслідування та на дотримання строків досудового розслідування. Саме тому хотілося б сподіватися, що надалі до КПК України будуть внесені належні зміни, й порядок залучення експерта у кримінальному провадженні більшою мірою відповідатиме публічним і приватним інтересам. Разом з тим, поза увагою вчених-процесуалістів лишився той факт, що відповідні зміни до кримінального процесуального закону України погіршили становище не тільки сторін кримінального провадження, але й істотним чином негативно вплинули на процесуальні права потерпілого.

Жорстка критика т.з. «правок Лозового» з боку практикуючих юристів, науковців та громадськості загалом, а також суттєві труднощі, які були викликані в результаті їх запровадження як для сторони обвинувачення, так і для сторони захисту, а також для слідчих суддів, обумовили внесення чергових змін до КПК України.

Так, за ч. 1 ст. 242 КПК України (в редакції від 04 жовтня 2019 року) експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених ст. 244 КПК України, якщо для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з’ясування питань права. Окрім того, згідно ст. 243 КПК України (в редакції від 04 жовтня 2019 року) експерт залучається у разі наявності підстав для проведення експертизи за дорученням сторони кримінального провадження. Сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов’язкової. Експерт може бути залучений слідчим суддею за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених ст. 244 КПК України. Таким чином, сторони кримінального провадження (обвинувачення та захист) можуть самостійно залучати експертів для проведення експертиз, які необхідні їм для формування їх правової позиції у кримінальному провадженні. Водночас потерпілий, який не належить (за загальним правилом) до сторони обвинувачення, позбавлений такої процесуальної можливості.

Як свідчить практика надання правової допомоги потерпілим у кримінальних провадженнях, досить часто сторона обвинувачення (слідчий та прокурор) в силу тих або інших обставин зволікають із призначенням експертиз, які необхідні для проведення повного, всебічного та об’єктивного досудового розслідування, що має своїм наслідком втрату або пошкодження речей та документів, які би могли бути предметом експертного дослідження, даремне марнування строків досудового розслідування, що в кінцевому рахунку призводить до відсутності доказів для повідомлення особі про підозру й фактично створює процесуальні можливості для уникнення особам, які вчинили кримінальні правопорушення, їх притягнення до кримінальної відповідальності й призначення покарання за вчинені протиправні діяння.

Таким чином, на сьогодні потерпілий має право звернутися до слідчого або прокурора з клопотання про проведення процесуальної дії (призначення експертизи) керуючись положеннями ст.ст. 93 та 220 КПК України. Практичний досвід показує, що майже в усіх випадках такі клопотання слідчим або прокурором ігноруються, тому потерпілий змушений оскаржувати бездіяльність слідчого або прокурора до слідчого судді на підставі та в порядку, передбаченому ст.ст. 303-304 КПК України. Однак найбільш сприятливим наслідком для потерпілого в результаті такого оскарження бездіяльності слідчого або прокурора є ухвала слідчого судді про зобов’язання слідчого або прокурора розглянути відповідне клопотання потерпілого в порядку, визначеному КПК України, тобто слідчий суддя позбавлений можливості вирішити вказане клопотання по суті. Разом з цим, слідчі та прокурори практично завжди ігнорують вказані ухвали слідчих суддів.

Крім того, навіть за умови задоволення відповідного клопотання потерпілого, слідчий або прокурор самостійно визначають перелік питань, які ставляться перед експертом, до якої експертної установи слід звернутися для проведення експертизи тощо, тобто навіть за таких умов відсутній належний рівень забезпечення процесуальних прав потерпілого.

При таких обставинах подальші дії потерпілого спрямовані на притягнення слідчого (прокурора) до дисциплінарної відповідальності, ініціювання перед Державним бюро розслідувань питання про притягнення слідчого (прокурора) до кримінальної відповідальності, а також (при систематичній бездіяльності відповідних суб’єктів) відводу слідчого (прокурора). Однак такі дії потерпілого не сприяють виконанню завдань кримінального провадження, тобто притягненню осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, до юридичної відповідальності, передбаченої КК України.

Наведені приписи КПК України свідчать, що не зважаючи на декларації щодо реформування сфери кримінального судочинства нашої держави з метою реалізації засад кримінального провадження та виконання його завдань, мають місце істотні недоліки у нормативно-правовому регулюванні забезпечення процесуальних прав та законних інтересів потерпілого, які в сучасних умовах функціонування органів досудового розслідування, фактично позбавляють потерпілого можливості для формування та обстоювання власної правової позиції у кримінальному провадженні.

Беручи до уваги наведене, вважаємо за можливе запропонувати удосконалити наступні норми чинного КПК України:

1. Частину 1 ст. 242 КПК України викласти у такій редакції:

«1. Експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження та потерпілий або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту чи потерпілого у випадках та порядку, передбачених статтею 244 цього Кодексу, якщо для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з’ясування питань права.».

2. Частину 1 ст. 243 КПК України викласти у такій редакції:

«1. Експерт залучається у разі наявності підстав для проведення експертизи за дорученням сторони кримінального провадження або потерпілого.

Сторона захисту або потерпілий мають право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов’язкової.

Експерт може бути залучений слідчим суддею за клопотанням сторони захисту чи потерпілого у випадках та порядку, передбачених статтею 244 цього Кодексу.».

3. Частину 1 ст. 244 КПК України викласти у такій редакції:

«1. Сторона захисту чи потерпілий мають право звернутися до слідчого судді з клопотанням про проведення експертизи у разі, якщо:

1) для вирішення питань, що мають істотне значення для кримінального провадження, необхідне залучення експерта, проте сторона обвинувачення не залучила його або для вирішення залученим стороною обвинувачення експертом поставлені запитання, що не дозволяють дати повний та належний висновок з питань, для з’ясування яких необхідне проведення експертизи, або існують достатні підстави вважати, що залучений стороною обвинувачення експерт внаслідок відсутності у нього необхідних знань, упередженості чи з інших причин надасть або надав неповний чи неправильний висновок;

2) сторона захисту чи потерпілий не можуть залучити експерта самостійно через відсутність коштів чи з інших об’єктивних причин.».

4. Частину 2 ст. 244 КПК України викласти у такій редакції:

«2. У клопотанні зазначаються:

1) короткий виклад обставин кримінального правопорушення, у зв’язку з яким подається клопотання;

2) правова кваліфікація кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;

3) виклад обставин, якими обґрунтовуються доводи клопотання;

4) експерт, якого необхідно залучити, або експертна установа, якій необхідно доручити проведення експертизи;

5) вид експертного дослідження, що необхідно провести, та перелік запитань, які необхідно поставити перед експертом.

До клопотання також додаються:

копії матеріалів, якими обґрунтовуються доводи клопотання;

копії документів, що підтверджують неможливість самостійного залучення експерта стороною захисту чи потерпілим.».